Николаев-Днестровский

...Я стояв на пероні станції Миколаїв-Дністровський. Над головою висіли свинцеві хмари, парило. Дихати було важко, чи то через високу вологість і температуру повітря, чи через смог. Поряд був Миколаївський цементний завод, дві височезні труби підпирали хмару темно синього з відливом фіолетового кольору. Я так і не зрозумів чи то були атмосферні чи хмари диму які викидав завод. Від залізничної станції до містечка півгодини ходу. Дорогою запитую людей, як краще пройти до гроту “Прийма”, але місцеві не тільки не знають дороги їм навіть не відомо про існування такого гроту. В пам'яті тримається карта місцевості в кишені лежить смартфон з навігатором в допомогу. Безпосередньо, місто зустрічає мене вуличкою з красивими старовинними будинками навколо яких цвітуть величезні кущі троянд. Гарно! Невеличке місто може похвалитися великим палацом культури з білими колонами. На фронтоні напис «Patriae decori civibus educandis» – освічені громадяни є окрасою батьківщини. До речі, таке ж гасло викарбувано на головному корпусі Львівського національного університету імені Івана Франка. Цікаво скільки освічених громадян торгує на стихійному базарі, що розкинувся на площі перед палацом. А, що зручно. До обіду продаєш турецькі лахі з розкладного лотка, обідаєш під клейончатим дахом свого “бутіка”, а ввечері йдеш культурно просвітлюватися. Десяток людей різного віку не змогли підказати коротку дорогу до урочища “Прийма”, але неподалік культурного центру Миколаєва інтелігентна пані схожа на викладача української мови прояснила ситуацию...

Тому що ми працюємо з цією станцією і там дуже хороший колектив !

Все могло б бути значно краще

"Станція" з боку залізниці. А з іншого - баюра. Ні дороги, ні маршрутки, ні таксі, ані фірмана. "Станція". Навіть без хідника.

Туалет тут жахливий