Starobilʹsʹka Dytyacho-Yunatsʹka Biblioteka

Было время через день туда ходили.

Iвану Савичу Павел Егоров Энтлор Я йшов додому, осінь гуркотіла Дощем як з прірви мокро-льодяним. Вмить вантажівка гучно пролетіла, Клуби залишив дизельним пальним. Замовкли ніччю стапелі заводу, Що стало чутно з станції свисток, Лише безмовно дихали городи З садків натхненно віючи димок. Ті самі запахи від рідного містечка Земля як Мати чуйно береже, Сильніше стукало моє сердечко, Я був так близько, біля дому вже. Призупинився. Вас ми зустрічали На цьому місті, двадцять років тому. Не пам’ятаю, що розповідали, Коли ми йшли з бабусею додому. Іване Савичу, все перемінилось. Тепер хай люди правдою розсудять. Мені з дитинства вулиця наснилась, І я боявся, що мене розбудять. А Старобільськ наш не змінився зовсім. Та я радію! Затишний і вічний, Любимий взимку, літом, в весну, в осінь, По-слобожанські завжди симпатичний. Ще пам’ятаю Ваш чудовий вигляд, І ті прості з бабусею розмови. Мені вона Вас ставила як приклад, Читала з пам’яті всі Ваші твори. П. Єгоров 20.05.2016